Спочатку ми думали назвати цю статтю «Українські принти у фотошпалерах», але насправді так буде трохи не чесно. Усі наші шпалери kith2kin є українськими, адже були створені українськими дизайнерами, адже виробляються в Україні, адже натхненні Україною.
Після цього зʼявилася ідея назвати ці принти етнічними або етнонатхненними, але це теж не буде повноцінним дескрипшином для даної теми, бо якщо до етніки й можна віднести мистецтво вишивки, то ось спадщину Марії Примаченко ліпити сюди було б не дуже ок.
У фінальному варіанті ми вирішили обрати назву «Ukraine-inspired», оскільки усі представлені принти були створені під впливом етнічної, культурної або історичної спадщини України. І хоча на всі дизайни наших шпалер можна сміло вішати лейбу «made in Ukraine», ця підбірка є найбільш тематично повʼязана з українським надбанням.
1. Vyshyvana
Звісно, текст про увесь пласт мистецтва української вишивки у звичайний блог-пост не влізе, про розвиток та історію цього ремесла є книжки та цілі дослідження. Про символізм, традицію вишивки, сакрального значення оберега, кольори, візерунки, матеріали та навіть місце розташування орнаменту можна говорити дуже і дуже багато. Тут ми тільки трішечки хочемо зачепити тему розмаїття орнаментів вишитих сорочок різних регіонів.
Волинські та Поліські орнаменти строгі, але багаті геометричні форми, а вишивальниці Житомирщини вплітають серед них ще й природні візерунки: квіти, гілки з листям тощо. У цих регіонах сорочки зазвичай були лляними, а нитки зазвичай використовували червоні та чорні. Це найпопулярніші на наших полотнах кольори: червоне — то любов, а чорне — то журба, як то кажуть.
У східних областях панівними є природні орнаменти: квіти, дерева, птахи. На Слобожанщині також зображували дерево життя — давній символ нашого народу, що описує єднання людини та Всесвіту. Внаслідок використання грубих ниток різних текстур сорочки тут мають дуже виразні об’ємні орнаменти.
На наддніпрянських землях заведено вишивати гладдю, переважно червоними та чорними кольорами. Тут також варто зазначити про особливі, так би мовити, спешелті полтавські сорочки, що вишиті «білим по білому» в основному на рукавах.
Особливою строкатістю відзначаються західні регіони. Тут вишивка особливо яскрава та багата, зокрема завдяки колірній гамі. Закарпатські малюнки, до прикладу, містять непритаманні для інших українських територій барви: коричневі, фіолетові тощо.
Подільські ж сорочки вважаються одними з найскладніших за техніками. Тут орнаменти та фігури переплітаються у масивних червоних і чорних малюнках (якщо вишиванку називають кодом нашої нації, то подільські вишивальниці точно сіньйори у цій справі). Також майстрині вдало використовують графічну лінію для підкреслення основних рис орнаменту так зване поквітнення — червоний колір обводиться чорним, а чорний — червоним.
Вишивка півдня часто зображає природні (зокрема і дерево життя) та геометричні орнаменти. А у Криму заведено було вишивати різноманітні рослинні мотиви, які підбирають в залежності від статі та віку. Наприклад, сорочки молодих хлопців прикрашають тюльпанами, дівчат — трояндами, вбрання ж літніх людей декорують гвоздиками. Культура вишивки півострова, звісно, тісно переплетена із кримськотатарською традицією, зокрема на це вказує колірна гама: світлі жовтні, помаранчеві, зелені та ніжні блакитні, рожеві кольори.
Ми для свого принту обрали дуже мінімалістичний геометричний орнамент, який зустрічається в українських вишивках найчастіше, тож є своєрідним єднальним символом у цьому мистецтві всіх регіонів. Він легко та влучно підкреслить різні стилі дизайну інтерʼєру.
2. Maria
Як можна здогадатися з принту шпалер або з назви, ці панно було натхненне творчістю Марії Примаченко.
Стиль Примаченко нагадує нам зразки найдавнішого мистецтва: звірі наче оживають із наскельних малюнків і набувають нових, чіткіших форм, забарвлюються у найсміливіші кольори. Такий стиль вже не назвеш примітивним чи наївним, проте саме так його визначає мистецький поділ. А ми б його назвали своєрідним колажем, де переплелися минуле, теперішнє, майбутнє та вічне.
Картини Марії особливо яскраві, саме колір дає той контраст, ту емоцію, саме колір розповідає історію, а у Примаченко їх багато. Її сюжети мають зв’язок із фольклорними картинами, але фантастичні звірі — це чистий витвір уяви мисткині. Укрупнені форми чудернацьких звірів, ритмічне поєднання крапок, рисок, дужок, хвилястих та прямих ліній — усе це створює емоційно потужні образи, в існуванні яких не може бути жодних сумнівів.
Головною у творчості художниці є одвічна тема боротьби добра і зла. Добрі птахи та звірі написані яскравими, теплими фарбами, а погані — темними, каламутними. Добро і зло зображені в споконвічному батлі, але перше завжди перемагає. Її звірі — це мудрість, яку й зараз не всі в змозі осягнути (приміром: «Атомна війна, будь проклята вона!»).
3. Zubryk & Pivnyk
Тепер поговорімо не лише про мистецькі, а й про приземленіші теми, а точніше про тих унікальних жителів, що топчуть своїми лапами та копитами нашу землю.
Зубри — це величезні бики з темним забарвленням, вираженою «бородою» і двома відносно невеликими рогами. Потужність зубра завжди привертала увагу людини. Слово «зубр» навіть набуло другого значення: під ним стали розуміти корифея, заслужену людину, що споглядає на світ з висоти свого досвіду. Його ймення також багато хто може знати з етикеток солодкого алкогольного напою, але зараз не про це.
На жаль, через неконтрольоване мисливство та браконьєрство цей вид тварин занесений до Червоної книги. Але завдяки реставраційним програмам та зусиллям консерваторів, популяція цих великих травоїдних ссавців почала зростати. Сьогодні Україна має одну з найбільших популяцій зубрів в Європі.
Якщо зубра бачили далеко не всі, то наступного нашого героя добре знає кожен українець без виключення. Півень або когут є символом домогосподарства та сімейного добробуту. Як обов’язковий член будь-якого подвір’я півень також став і невіддільною частиною фольклору: казки, легенди, народні пісні та навіть народні обряди не обходилися без когута. Його часто зображуютьзображають на вишивці, писанках, виробах із дерева.
Ми не змогли пройти повз цих різних, але значущих, образів українства і по-своєму просто та стильно проілюстрували їх на наших шпалерах.
4. Borshik
Сказати, що борщ є своєрідним символом України у всьому світі — це не сказати геть нічого. У 2022 році ця страва ще й документально стала частинкою нашої культури завдяки ЮНЕСКО (а точніше: завдяки клопотанню Євгена Клопотенка — отака історична гра слів). Тож тепер ніякий недолугий сусід не зможе зазіхати на право називати цей червоний наваристий соковитий скарб своїм.
Це одна із найстаріших страв української кухні, рецепт якої передається з покоління в покоління, з уст в уста. Лагідно, з кожною деталькою, з усіма особливостями, аби зберегти той унікальний сімейний смак традиції, смак поколінь. Кожна родина хизується своїм власним рецептом, а всі регіони мають свої певні територіальні особливості складників чи технік.
Перша задокументована згадка про український борщ датується 1584 роком, тоді його головним елементом був буряковий квас. З часом цей складник замінили на свіжий буряк, проте на Галичині досі готують борщ із цим споконвічним складником. Там також додають у страву гриби й чорнослив. А ще на Прикарпатті роблять гуцульський борщ із білих буряків. Ти точно бачив цю страву в меню десь серед закладів Яремче.
Традиційним львівським вважають борщ без капусти, специфікою ж Києва є бульйон на баранині та яловичині, а на Полтавщині — гусячий. Цікаво, що у борщ по-харківськи додають пиво.
Унікальним є рецепт приготування борщу на Донеччині, у його складі немає м’яса, а натомість туди додають рибні консерви. Риба є інгредієнтом й одеського борщу. Утім, там заздалегідь обсмажену рибу кладуть до майже готової страви. Після цього борщ має настоятися протягом 1,5-2 годин.
Борщ Чернігівщини відрізняється додаванням кислих яблук, а на Поліссі борщ насичували лісовими ягодами, зокрема журавлиною. У кількох регіонах України додають до борщу ще й в’ялені грушки.
5. Khmary
Небо споконвіку вабило і страхало українців. Його велич, невідомість та ширина завжди були предметом міфів та легенд. У нас, як і в багатьох світових традиціях, хмара завжди була символом незримого бога, божественної присутності та могутності, божої благодаті, а також незмінним атрибутом небожителів. Світлі, пухкі та легкі хмари означали прихильність богів до народу, їх щедрий захист, а от темні, навислі, грозові хмари значили одне — хтось на небі розгніваний.
Зараз ми розуміємо, що це прості закони фізики й географії, але не перестаємо захоплюватися красою та унікальністю хмар (не дарма щоразу вмикаємо камеру на телефоні, як тільки небо на пів відтінку змінить свій колір, або хмари зберуться в сердечко). Саме тому ми й створили цей дизайн: геометрично витончений і водночас художньо пишний. Він завжди віщує ясну сонячну погоду, що б там не коїлося за вікном.
З-під пера Нечуя-Левицького (так, це той, що «Кайдашева сім’я») хмари стали також своєрідним символом української незламності, протесту проти насильницької русифікації, соціального і національного гніту з боку царського самодержавства. Останнє автор порівнює з «чорними хмарами».
Назвавши повість «Хмари», письменник тим самим підкреслив, що він зацікавлений в аналізі тих безформний і неконкретних (як і самі хмари) чинників, які затьмарюють населенню України життя, затулюють «сонце» розвитку особистого і національного.
